ORD

Человек не терпит насилия!

Вы можете читать нас на следующих доменах:
ord-ua.info ord-ua.biz ord-ua.org

RSS Свавілля нового начальника Тернопільської міліції Сака

Не знаю куди скаржитись, бо розумію, що зайві одкровення можуть і ускладнити ситуацію, але терпіти більше немає сил! Я – дружина тернопільського міліціонера, від 1-го січня 2012 року, в зв’язку з резонансним ДТП в нашій області і з подальшим приходом нового начальника міліції Сака В.М., мій чоловік от уже 14 днів працює без вихідних – навіть на Різдво. Більше того, з роботи його відпускають не раніше 22-ї години, кожного дня весь особовий склад збирають на наради – ось, наприклад, завтра, 15.01, у НЕДІЛЮ на 8-му ранку скликають нараду. В чому доцільність таких щоденних нарад незрозуміло, в решті-решт, у нас же не надзвичайний стан у місті! Ні при одному керівнику такого не було, мій чоловік працює в міліції давно і я до всього звикла, але щоб так і вдень і вночі і ще й у вихідні… Дитина батька не бачить, я – чоловіка. Я розумію, що Сак людина в Тернополі «не сімейна» і поняття «родинне коло» для нього далеке, але ж ефективність роботи його підлеглих залежить від надійного тилу, який забезпечує їм сім’я, вони живі люди, яким потрібне спілкування з коханими, з дітьми, з батьками, особливо, у Різдвяні свята. Прошу усіх осіб, які можуть хоч якось позитивно вплинути на цю ситуацію, допомогти. Зупиніть свавілля нового начальника та відмініть кріпосне право в Тернопільській міліції Поверніть тернопільським міліціонерам робочий графік, а мені - чоловіка!

Версия для печати

 

 

Комментировать

Комментарии - страница 102

6.08.2018 21:05 Москалику

Лондиний был основан римлянами после их третьего вторжения в Британию 43 года н. э.[12][13]. Поселение на северном берегу Темзы при впадении в неё речушки Уолбрук должно было защищать деревянный мост, построенный через Темзу. Римляне, вероятно, продвигались с побережья моря вглубь острова по дороге, проходившей через брод в районе нынешнего Вестминстерского моста.

Зимой 60-61 годов бритты, воспользовавшись переброской римских войск на остров Англси, подняли восстание и, возглавленные королевой Боудиккой, разрушили Камулодун — первую столицу римской Британии, после чего сожгли и Лондиний. Город, однако, был восстановлен и позднее стал новой её столицей. На рубеже II—III веков он был обнесён шестиметровой оборонительной стеной; площадь города составляла тогда одну квадратную милю. В III веке после разделения Британии на две части — Верхнюю и Нижнюю — Лондиний стал столицей Верхней Британии. В конце IV века она была разделена вновь, и город был выбран центром провинции Максима Цезарейская.

В 410 году римляне покинули и Британию, и Лондиний[14]. К исходу этого века он тоже был оставлен.

Средневековье Править См. также: Англосаксонский Лондон

Тауэр В VI—VII веках в миле западнее Лондиния саксы основали город Лунденвик (др.-англ. wīc «селение, город»), ставший столицей Восточносаксонского королевства[прим. 1]. После принятия королём Эссекса Сабертом христианства в 604 году в черте Лондиния разместилась кафедра первого епископа восточных саксов Меллита и был заложен собор Святого Павла. В VIII веке эти территории перешли под власть королевства Мерсии. В 842 и 851 годах Лунденвик подвергся нападениям викингов. В 871 году в Лондинии зимовала «великая языческая армия» викингов, завоевавшая половину Англии, и до 886 года эти места оставались в руках датчан.

В 886 году Лунденвик отошёл к западносаксонскому королю Альфреду Великому, который перенёс это поселение в Лондиний, теперь — Лунденбурх. С 1013 по 1042 год последний вновь находился под властью датчан. Вскоре англосаксонский король Эдуард Исповедник перенёс свою резиденцию в западный пригород Лунденбурха на остров Торни, ныне район Вестминстер (от англ. west «запад» и minster «монастырская церковь»), где восстановил старое аббатство и основал королевский дворец[15]. Таким образом, Лондон разделился на две основных части: собственно город — Сити, со временем превратившийся в деловой район Лондона, и Вестминстер — место пребывания короля, а позднее — парламента.

Герб Лондона с 1381 года, ныне — щит герба Сити[16] После победы норманнов в битве при Гастингсе в Вестминстерском аббатстве состоялась коронация Вильгельма Завоевателя. Новый король Англии подтвердил свободы Лондона, исключив город из всеобщей переписи покорённого населения. На берегах Темзы на случай восстания норманны возвели Тауэр и другие оборонительные сооружения.

В 1189 году была учреждена должность выборного мэра Лондона. На рубеже XII—XIII веков из древней англосаксонской столицы Винчестер казначейство переехало в Вестминстер, и Лондон со временем превратился в столицу Англии. К 1209 году был построен первый каменный Лондонский мост, простоявший более пятисот лет. В 1216 году во время гражданской войны в город в последний раз вошла иностранная армия французов во главе с принцем, выступивших на стороне знати против короля. Таким образом, Лондон является единственной европейской столицей, которая не была захвачена врагом ни разу за последние почти 8 веков[источник не указан 2129 дней]. В 1320 году на берегу Темзы основался «Стальной двор» — одна из контор немецких купцов Ганзы, просуществовавшая до 1598 года[17].

В 1348 году Лондон был охвачен эпидемией чумы, от которой вымерло до половины населения города. К 1380 году в городе проживало около 50 тысяч жителей. Эпидемия стала косвенной причиной крестьянского восстания 1380 года под предводительством Уота Тайлера, во время которого Лондон подвергся разграблению[18][19].


7.08.2018 13:15 Москалику

Остров Хортица является частью Украинского кристаллического щита, образовавшегося в эпоху архея[5][6]. Возраст гранитов, гнейсов и мигматитов, из которых состоят хортицкие скалы, составляет 2,6 млрд лет[6] (называют также 2,85 млрд лет)[7]).

Хортица рассекает русло Днепра на два рукава — Новый и Старый Днепр. Акватория Днепра в районе острова — это небольшой, сохранившийся участок порожистой части реки, существовавшей до строительства плотины ДнепроГЭС выше по течению. Перед о. Хортица пороги заканчивались. Оставшиеся маленькие острова напоминают о крайне сложных условиях плавания по Днепру.

Русло левого рукава Днепра иногда мелело настолько, что с восточной стороны острова подбирались косы, по которым можно было перейти на остров. Маловодными были, например: 1575, 1708 и 1921 года, когда русло левого рукава Днепра стояло почти сухое[8].

Скалы на севере острова В северной и северо-западной частях острова скалы возвышаются на 40-50 метров. К юго-востоку высота острова постепенно снижается, переходя в подтопленную плавневую часть. Между скальной и плавневой частями поверхность острова изрезана большим количеством живописных балок.

Хортица и прилегающие к ней острова объявлены геологическим заказником «Днепровские пороги».


8.08.2018 15:12 Водолаз

А як у керівного складу ГУ НП відкриття полювання пройшло…без потопельників у вигляді особистого майна??


10.08.2018 21:28 мвс

Правда шо пенсійну продовжили до 30 років


14.08.2018 14:04 Москалику

За легендою «Повісті врем’янних літ» Київ засновано легендарним полянським князем Києм разом із братами Щеком і Хоривом і сестрою Либідь[5]. Літопис не має дати заснування міста. Археологічні та писемні джерела свідчать, що Київ розвинувся на основі язичницького поселення кінця V — початку VI століття[5]. Його центром була Старокиївська гора на правому березі Дніпра[14]. У VI—VII століттях були заселені сусідні з нею підвищення[5]. Розташовування Києва на Дніпровському шляху, в зоні етнічного порубіжжя, на межі лісу і лісостепу, сприяли висуненню міста на роль політичного центру Середнього Подніпров’я[5].

На межі VIII—IX століть Київ став головним містом Руської землі — міжплемінного об’єднання південних східнослов’янських племен[5], а з 882 року, після завоювання його варягами, — «матір’ю міст руських» — столицею Руської держави. Тоді ж сформувався середньовічний поділ міста на князівський Дитинець на Старокиївський горі та торговельно-ремісничий Посад на Подолі. В першому мешкала знать і духовенство, а в другому — простолюд[5]. Місто було одним із центрів міжнародної торгівлі з Візантією, Скандинавією, Західною Європою, мусульманським світом[5]. З першої половині X століття на Подолі діяла перша християнська церква[5].


14.08.2018 14:05 Москалику

За правління великого князя Володимира (980—1015) територія київського Дитинця була розширена і укріплена та сягнула 10 га. В історіографії її називають «городом Володимира»[5][15]. Дитинець оточував вал із трьома воротами, парадними з яких були Софійські[15]. Після хрещення Русі в 988 році Київ став центром митрополії Константинопольського патріархату. Головним міським храмом була Десятинна церква, зведена неподалік княжого палацу і ринку «Бабин торжок»[15]. Син Володимира, Ярослав (1019—1054), ще більше розширив Дитинець, збудувавши і оточивши оборонними валами з ровами так званий город Ярослава[15]. Він звів нові фортечні укріплення, довжиною понад 3,5 км, які оточували площу 72 га[15]. Київ було перетворено на найбільшу фортецю Русі[15]. Новою головною брамою стали Золоті ворота, а головним храмом — Софійський собор, кафедра київських митрополитів[15]. Ярославові нащадки Ізяслав (1054—1068, 1069—1073) і Святополк (1093—1113) збудували нове укріплення — так званий город Святополка. Його центром став Києво-Михайлівський Золотоверхий собор, що дав назву однойменному монастирю[15]. Таким чином, тодішній Київ мав три фортифікаційні укріплення (городи) площею 80 га.

Найбільшим районом Києва був придніпровський Поділ. У XII—XIII століттях він займав площу близько 200 га, що була оточена оборонним валом[15]. У центрі Подолу розміщувався головний міський ринок — «Торговище», довкола якого стояли церква Пирогоща, Борисоглібська й Михайлівська церкви[15]. На захід від міста пролягав Копирів кінець, де за князювання Святослава Ярославича (1073–1076) було закладено монастир святого Симеона[15]. За містом розташовувалися монастирі — Кирилівський, Кловський, Печерський (з 1598 — Києво-Печерська лавра) та Видубицький Свято-Михайлівський[15]. Довкола міста тягнулися приміські села Предславине і Берестове, князівські й боярські двори, урочища Дорогожичі та Угорське[15].

На середину XII століття в Києві проживало близько 50 тисяч мешканців, діяло близько 400 церков, 8 базарів. Площа міста становила до 400 га[15].

З другої половини XII століття роль Києва як політичного центру Русі занепала. Цьому сприяло розорення міста в 1169, здійснене князем Андрієм «Боголюбським», володарем північно-східного Владимиро-Суздальського князівства. Попри це, до середини XIII століття Київ залишався культурно-духовним центром Русі. У 1240 місто захопили війська Монгольської імперії під командуванням Батия. Княжий град був зруйнований дощенту. Центр міського життя перемістився в район Подолу.

У 1321 році після поразки у битві на річці Ірпінь Великому князю Литовському Гедиміну князь Станіслав утік до Рязані, а його місце посів Міндовг Гольшанський — перший київський князь із роду Гольшанських.

У 1363 році місто захопив і приєднав до своєї держави Ольгерд — правитель Великого князівства Литовського. Після ліквідації литовцями Київського князівства 1470 року місто стало центром Київського воєводства у складі Литви. 1497 року великий князь литовський і руський Олександр Ягеллончик надав Києву Магдебурзьке право. Наприкінці XV століття в місті існував замок, резиденція київських воєвод, та ратуша, місце засідань київського магістрату. 1596 року, на прохання київської шляхти та за рішенням Люблінської унії між Великим князівством Литовським і Королівством Польським, що утворювала федеративну державу Річ Посполиту, Київ разом із воєводством перейшов до складу Польської корони


14.08.2018 14:06 Москалику

За правління великого князя Володимира (980—1015) територія київського Дитинця була розширена і укріплена та сягнула 10 га. В історіографії її називають «городом Володимира»[5][15]. Дитинець оточував вал із трьома воротами, парадними з яких були Софійські[15]. Після хрещення Русі в 988 році Київ став центром митрополії Константинопольського патріархату. Головним міським храмом була Десятинна церква, зведена неподалік княжого палацу і ринку «Бабин торжок»[15]. Син Володимира, Ярослав (1019—1054), ще більше розширив Дитинець, збудувавши і оточивши оборонними валами з ровами так званий город Ярослава[15]. Він звів нові фортечні укріплення, довжиною понад 3,5 км, які оточували площу 72 га[15]. Київ було перетворено на найбільшу фортецю Русі[15]. Новою головною брамою стали Золоті ворота, а головним храмом — Софійський собор, кафедра київських митрополитів[15]. Ярославові нащадки Ізяслав (1054—1068, 1069—1073) і Святополк (1093—1113) збудували нове укріплення — так званий город Святополка. Його центром став Києво-Михайлівський Золотоверхий собор, що дав назву однойменному монастирю[15]. Таким чином, тодішній Київ мав три фортифікаційні укріплення (городи) площею 80 га.

Найбільшим районом Києва був придніпровський Поділ. У XII—XIII століттях він займав площу близько 200 га, що була оточена оборонним валом[15]. У центрі Подолу розміщувався головний міський ринок — «Торговище», довкола якого стояли церква Пирогоща, Борисоглібська й Михайлівська церкви[15]. На захід від міста пролягав Копирів кінець, де за князювання Святослава Ярославича (1073–1076) було закладено монастир святого Симеона[15]. За містом розташовувалися монастирі — Кирилівський, Кловський, Печерський (з 1598 — Києво-Печерська лавра) та Видубицький Свято-Михайлівський[15]. Довкола міста тягнулися приміські села Предславине і Берестове, князівські й боярські двори, урочища Дорогожичі та Угорське[15].

На середину XII століття в Києві проживало близько 50 тисяч мешканців, діяло близько 400 церков, 8 базарів. Площа міста становила до 400 га[15].

З другої половини XII століття роль Києва як політичного центру Русі занепала. Цьому сприяло розорення міста в 1169, здійснене князем Андрієм «Боголюбським», володарем північно-східного Владимиро-Суздальського князівства. Попри це, до середини XIII століття Київ залишався культурно-духовним центром Русі. У 1240 місто захопили війська Монгольської імперії під командуванням Батия. Княжий град був зруйнований дощенту. Центр міського життя перемістився в район Подолу.

У 1321 році після поразки у битві на річці Ірпінь Великому князю Литовському Гедиміну князь Станіслав утік до Рязані, а його місце посів Міндовг Гольшанський — перший київський князь із роду Гольшанських.

У 1363 році місто захопив і приєднав до своєї держави Ольгерд — правитель Великого князівства Литовського. Після ліквідації литовцями Київського князівства 1470 року місто стало центром Київського воєводства у складі Литви. 1497 року великий князь литовський і руський Олександр Ягеллончик надав Києву Магдебурзьке право. Наприкінці XV століття в місті існував замок, резиденція київських воєвод, та ратуша, місце засідань київського магістрату. 1596 року, на прохання київської шляхти та за рішенням Люблінської унії між Великим князівством Литовським і Королівством Польським, що утворювала федеративну державу Річ Посполиту, Київ разом із воєводством перейшов до складу Польської корони


16.08.2018 0:56 М

шо це хрень сюда кидають? Це щоб більше ніхто нічого не писав?


16.08.2018 2:18 Підерасу

Щоб тебе в сраку єбати!!!!


Комментировать